Прес-центр Про філію Послуги і тарифи Довідка Ресурси Оплата
Новини поштою

Стан розвитку електрозв’язку в довоєнний період

Стан розвитку електрозв’язку в довоєнний період

    Офіційним початком роботи телеграфного зв’язку в Росії можна вважати 15 квітня 1855 року - день відкриття лінії Петербург - Москва. Зростання числа промислових підприємств, будівництво залізниць, освоєння далеких окраїн обумовило широкий розвиток телеграфного зв’язку в Росії в наступні роки. Щодо Херсона, то газета “Кавказ” (1859 рік, № 36), що видавалася в Тифлісі, писала: “З 1855 року споруджені... вітка від Миколаєва Перекопської лінії до Херсона, в два проводи”. 1859 року від Херсона почалося будівництво телеграфної лінії вздовж узбережжя Азовського моря до Новочеркаська завдовжки 687 верств. Будівництво того ж року закінчили.

    Згідно з унікальною картою телеграфної лінії Росії, складеною 1862 року в Петербурзі, 139 років тому в Херсоні на телеграфній станції було встановлено чотири телеграфних апарати. За межі міста виходили дві повітряні лінії, що складалися з чотирьох дротів. Від Херсона телеграфні лінії йшли в двох напрямах - на Миколаїв і Берислав. Телеграми, що направлялись до Москви, проходили через телеграфні станції Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Полтаву, Харків, Бєлгород, Курськ, Орел, Тулу. Для передачі телеграми в Київ використовувався зв’язок через Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук або ж Миколаїв, Одесу, Тульчин, Бердичів. Дуже велике значення телеграфної лінії Херсона для зв’язку між Тифлісом і Москвою. Саме цим маршрутом з початку 1863 року через Херсон “мандрували” телеграми від Тифліса до Москви. Ці телеграми передавалися по трасі Владикавказ, Ставрополь, Новочеркаськ, Мелітополь, Херсон і звідси в Москву.

    З 1866 року, коли Кавказька телеграфна мережа була зв’язана з Керчю, телеграми з Тифліса проходили також по лінії Керч, Феодосія, Сімферополь, Берислав, Херсон і далі в Москву.

    Телеграфна станція Херсона приймала кореспонденції від населення влітку з 7 години ранку до 9 години вечора, а взимку з 8 години до 9 години вечора. Щодо телеграфної станції в Бериславі, то вона приймала кореспонденції цілодобово. Таким чином, Бериславу поштово-телеграфне відомство віддавало перевагу, тому на згадуваній вище карті телеграфних ліній Росії 1862 року поруч з написом “Берислав” була проставлена цифра “1”. Біля напису “Херсон” стоїть цифра “2”, тобто порівняно з Бериславом Херсону відводилася другорядна роль.

    1862 року передбачалася будівництво телеграфної лінії між Бериславом і Катеринославом (через Нікополь). На це вказує пунктирна лінія між містами на карті.

    Як відомо, перший в історії України телефонний зв’язок було встановлено 1882 року в Одесі. Одинадцять років по тому (1893 р.) між Одесою та Миколаєвом налагоджено першу у вітчизняній історії міжміську телефонну лінію. Вже через рік (1894 р.) було порушено клопотання про облаштування телефонної мережі в Херсоні. Відповідні урядові органи питання розв’язали позитивно, і 7 грудня 1895 року міністр внутрішніх справ сенатор Горемикін затвердив “Правила користування Херсонською міською телефонною мережею, доглянутою та експлуатованою Державою” (“Правила пользования Херсонскою городскою телефонною сетью, усматриваемою и эксплуатируемою Правительством» - в оригіналі).

Поштова контора в Херсоні першої половини ХІХ ст.(колишня вулиця Вітовська, нині - Горького). З 1862 року, з появою в місті телеграфу, - поштово-телеграфна. Наприкінці 1902 року на її базі створена перша в Україні радіотелеграфна станція цивільного призначення, звідки здійснювався радіозв'язок з Голою Пристанню (припинила своє існування 1907 року).
Фотолистівка початку ХХ ст.

    1896 року обладнано центральну станцію, і саме з цього моменту херсонська телефонна мережа, яка була підпорядкована Одеському поштово-телеграфному управлінню, почала функціонувати. Вона цілодобово забезпечувала зв’язок абонентів (приватних осіб та закладів) як у самому місті, так і за його межами. З перших років існування телефонної мережі нараховує свою історію і служба телефонів колективного користування: у всіх районах міста (як правило, в різних установах) були обладнані переговорні пункти.

    Центральна станція в Херсоні від дня заснування впродовж кількох років працювала в будинку поштово-телеграфної контори (на розі вулиці Вітовського і Конторного провулку), під опікою її начальника, колезького радника Адольфа Мартиновича Редліха. Завідувачем Херсонською телефонною мережею і перші роки її існування був молодший механік, телеграфний технік Федір Маркович Єрмаков.

    Абоненти телефонної мережі поділялися на дві категорії: до першої належали мешканці міста, котрі знаходилися на відстані двох кілометрів від центральної станції; до другої - абоненти, відстань до яких від станції перевищувала два кілометри. Кожен споживач телефонної мережі наприкінці XIX століття користувався настільним телефонним апаратом американської фірми “Белл”, а з 1913-го - шведської компанії “Еріксон”. Абонент з’єднувався з центральною станцією окремим проводом. За перший рік роботи центральної станції телефонні лінії зв’язку в Херсоні мали довжину 33 кілометри. У технічному відношенні система херсонської телефонної мережі була змішаною: з індукторним викликом, місцевою батареєю.

    Плата за користування телефонним зв’язком встановлювалася у сумі від 75 рублів на рік. Телефонні апарати, як і все інше обладнання, встановлене у абонентів, залишалося у власності казни. Ємність станції була розрахована на 500 абонентів. Штат телефонної мережі складався з семи працівників: дві телефоністки з платнею по 35 рублів на місяць, третій телефоніст на 27-рубльовому окладі; наглядач, який отримував стільки ж, механік (він же завідувач мережі) з утриманням 69 рублів на місяць, і двоє робочих, що одержували по 15 рублів.

    Телефонний зв’язок швидко став популярним серед мешканців Херсона, і до середини 1899 року число абонентів досягло двох сотень. У місті порушувалося питання про зниження абонентної плати за користування телефоном у силу розширення мережі і очевидної прибутковості підприємства (чистий прибуток складав десь 10 тисяч рублів на рік). Це дозволило розширити штат телефонної станції, який 1904 року складав 11 чоловік.

    У цьому ж році на порядок денний було поставлено питання облаштування телефонної мережі в Херсонській волості. Міська центральна станція, яку очолював на той час Альберт Альбертович Жаметт, взяла на себе роль центральної станції волості, з’єднавши Херсон телефонним зв’язком з навколишніми населеними пунктами. Розширення функцій телефонної мережі і збільшення обсягу наданих нею послуг покликало необхідність виділення окремої споруди на Ердельївській вулиці, в будинку Католицького товариства. У цей час завідувачем телефонної мережі Херсона був інженер-електрик, колезький асесор Олександр Петрович Лапін.

    Перші радикальні зміни в технічному обладнанні телефонної мережі в місті припадають на 1913 рік, напередодні першої світової війни. У березні цього року херсонська міська дума розглянула питання про незадовільний стан телефонної мережі і доручила міському голові М.І. Бланкову порушити клопотання про її технічне переобладнання. Головне управління пошт і телеграфів, у підпорядкуванні якого знаходилася мережа, позитивно розв’язало цю проблему і асигнувало на реконструкцію Херсонської телефонної мережі 25 тисяч рублів.

    У ході реконструкції повітряний провід на найбільш завантажених телефонних магістралях був замінений повітряним кабелем. Індукція в результаті цього помітно знизилася, завдяки чому розмови абонентів стали нечутними на сусідніх дротах. Крім того, частина апаратів старої конструкції була замінена на апарати з мікрофонно-телефонними рурками. Для поліпшення якості міжміських переговорів на лінії Херсон - Одеса станція була обладнана телефонним апаратом системи Егнера Гольмстрема (подібний апарат вже працював на той час на лінії Петербург - Харків і добре себе зарекомендував).

    За роки першої світової та громадянської воєн стався занепад телефонного зв’язку; його відбудова почалася 1920 року. Втім, історія донесла до нас відомості про те, що в період громадянської війни в Херсонській телефонній мережі працювали чиновники: ІІ розряду - Степан Ковальов, ІІІ розряду - Сергій Падурець, IV розряду - Євген Палагут; телефоністки Лідія Юркевич, Надія Гукович, Ганна Гаврикова, Єлизавета Іванишева.

   Через воєнні дії та несвоєчасні ремонти численні пошкодження робили неможливою експлуатацію телефонної мережі Херсона і Херсонської волості в нормальному режимі. І хоча 1923 року міська станція обслуговувала 600 абонентів, однак обсяг наданих населенню міста і округу послуг залишався близьким до рівня 1913 року, тобто мережа знаходилася у дуже занедбаному стані - 50% її не підлягало ремонту. Розвиток і підтримка у працездатному стані телефонної станції здійснювалася за рахунок старих апаратів і обладнання, котре вже було у використанні. Це вимагало великих витрат і майстерності співробітників мережі, штат яких 1923 року складав 24 робітники на чолі з їх керівником - завідувачем телефонною мережею т. Кузько. Слід зауважити, що навіть тоді телефонні послуги залишалися справою прибутковою: 1923 року щомісячний прибуток мережі складав понад 33 тисячі рублів при витратах на обслуговування та експлуатацію 31 тисячу рублів. Одначе рахунки телефонної станції закладами і підприємствами міста сплачувалися далеко не завжди вчасно, що не могло не позначатися на темпах технічного переозброєння і модернізації станції. Мережа працювала на принципах самоокупності.

        На 01.10.1927 року довжина телефонних ліній сягала 44 кілометрів, довжина проводу - 321,5 км , а кабелю - 801 км . Херсон мав телефонний зв’язок з 49 населеними пунктами, з них 28 - Херсонського округу. На 20-ті роки припадає початок масового виробництва вітчизняної телефонної техніки. 1926 року на заводі “Червона зоря” (колишній “Еріксон”) було розроблено телефонний апарат, який мало чим відрізнявся від відомих на той час систем, а з 1931 року - уніфікований апарат ЦБ-АТС, який проіснував до 40-х років. Саме розвиток вітчизняного телефонного виробництва зробив можливим значне розширення телефонного зв’язку в країні, включаючи і Херсонську мережу. Це було особливо актуально у зв’язку із зростанням у місті промислового виробництва, збільшенням населення і, відповідно, потреб у комунікаціях. Не випадково діяльність телефонної станції 1930 року стала об’єктом ретельної уваги херсонської міської ради. Була створена спеціальна комісія для обстеження станції, її технічного стану і знаходження резервів поліпшення роботи. Комісія констатувала, що внаслідок нерівномірного розподілу навантаження і невідповідності мережі нагальним потребам у телефонному зв’язку, телефонний кабель верхньої частини міста залишався недовантаженим на 30-35%, у той час як кабель, прокладений у нижній частині, навпаки, перевантаженим. Отже, слід було терміново прокласти додатковий кабель.

       1930 року було введено номерну систему (до цього часу не обов’язково було називати номер телефону, з яким мав намір з’єднатися абонент). У зв’язку з цим був підготовлений і виданий новий список абонентів Херсонської телефонної мережі, який розповсюджувався за плату за собівартістю на підставі розпорядження Наркому пошти телеграфів. Використання номерної системи інтенсифікувало роботу телефоністок і прискорювало процес підготовки нових кадрів. До речі, з метою раціоналізації роботи телефоністок було запропоновано виготовити спеціальні шлеми - прообраз сучасних гарнітур (до цього їм приходилося однією рукою весь час тримати телефонну слухавку, що уповільнювало роботу і було справою вкрай втомливою).

Цього ж року перед Наркомом зв’язку повстало питання про будівництво в Херсоні нової телефонної станції з прогресивною на той час системою (центральною батареєю). Рішення було позитивним і проектом передбачалося розширення ємності станції до 1000 номерів. Міська рада вже підготувала для станції нову споруду - на розі вулиць 1 травня і Комунарів. Група інженерів завершила проект перебудови станції, яким передбачався перехід всієї мережі на використання виключно телефонного кабелю, причому в центральній частині міста всі кабелі передбачалося прокласти під землею. Роботи мали початися весною і завершитися наприкінці літа, проте за невідомих обставин так і не були проведені. Будівництво було відкладено на два роки, і лише 1935 року завершили його першу чергу на 1200 номерів на новому місці (в приміщенні колишнього Укрінбанку); у повному обсязі планувалося 2250. На введення в дію першої черги з центрального відомчого бюджету було виділено 140 тисяч рублів, а з міського - 100 тисяч рублів.

       Змонтована центральна батарея станції не була новою - її перенесли в Херсон з Києва, де замість ЦБ була встановлена автоматична телефонна станція. Керували роботами два інженери: т. Іванушкін з Одеси організовував прокладання підземного кабелю (їх довжина складала 7 км), а т. Сорокін, направлений у відрядження до Херсона з Ленінграда, керував монтуванням обладнання безпосередньо в новому приміщенні телефонної станції. Пізніше у цьому ж приміщенні була обладнана міжміська телефонна станція і центральний телеграф.

       До початку другої світової війни Херсон мав у своєму активі міську телефонну станцію на 2400 номерів, а також міжміську телефонну станцію, яка була міжрайонним телефонно-телеграфним вузлом (один міжміський комутатор, ввідне обладнання, 3 підсилювачі, ТЛГ-апарати тощо). 1941 року всі районні центри і міста на території сучасної Херсонщини вже мали свої міські телефонні станції, загальна ємність яких складала 4170 номерів. Вони обслуговували 3167 абонентів.

        Слід також зауважити, що перший в історії України радіозв’язок відбувся 30 грудня 1902 року на лінії Херсон - Гола Пристань (нині - районний центр Херсонської області). Перший радіотрансляційний вузол потужністю 2 Вт збудований у місті Херсоні 1929 року радіолюбителями-ентузіастами на чолі з Миколою Миколайовичем Савченком і розміщувався на вулиці Комсомольській, № 38, у приміщенні телеграфно-телефонної станції. Перша лінія радіотрансляційної мережі була побудована від приміщення телеграфно-телефонної станції до міськвиконкому (нині художнього музею імені О.О. Шовкуненка). На вежі будинку був установлений гучномовець. Щодня транслювались “Останні вісті”, які передавала радіостанція імені Комінтерну в Москві. 1941 року в Херсоні діяло приблизно 4200 радіоточок, потужність радіовузла у цей час зростає до 1,5 кіловата; всього ж у межах сучасної Херсонської області функціонувало 16060 радіоточок, загальна довжина ліній складала 539 км.


Херсонська філія ПАТ «Укртелеком»
Довідка за телефоном: 0-800-506-800
Поштова адреса: Україна, Херсон, 73000, пр. Ушакова, 41

Зворотний зв'язок